Відмінності між Карпатами і Донбасом

Чим мандри по нічним Карпатам відрізняються від прогулянок по нічним лісопосадкам Донбасу?

Коли цілий день топчеш глибокий сніг десь у диких Горганах, і весь вечір його місиш, і при перших зорях, і при других-третіх - то все частіше кладеш рюкзак і сідаєш на нього, або лягаєш з ним - горілиць, і дивишся на зорі крізь смерекове гілля... Ну або на хмари, що ледь видніються за чорно-срібним мереживом гілок... За кілька хвилин приходить ''друге дихання'', встаєш, відриваєш від снігу важезний рюкзак, набитий фотоапаратурою , і знову дибаєш кудись, сподіваючись, що йдеш в потрібному напрямку і колись це безкінечне ''дихання + один крок вперед + дихання - ще пару кроків...'' завершиться чимось хорошим, що вартує того всього напрягу...

Тут все таке саме, дуже схоже. Лиш літо, а не зима, не густі смерекові дебри, а наскрізь прозора полоска кущів з розшматованими стволами дерев, за якою поле, а за полем позиція, де сидять чужі ''нехороші люди з нетрадиційними уподобаннями''.

І на тобі не засніжена гортексова курточка, а липкий від крові і бруду бронежилет, і ти повзеш не знімати засніжену хатинку при вершині Яйка Ілемського, а тягнеш свою важку продірявлену тушку, і слабо втішає, що шість окупантів , яких всі називають словом на літеру ''π'' - уже ніколи не будуть топтатись по Україні.

І над головою виє не вільний карпатський вітер, а раз по разу лунає мерзенний, дуже короткий виття-свист падаючої стодвадцятки, і треба ще вчасно його почути і всім тілом гепнутись об цю грішну і святу землю, чекаючи - в мене чи мимо... ХРРРЯСССЬ!!!! ще живий, приглушений, вибираєш - ще полежати чи вперед, поки секунди затишшя...

Сильно залежуватись - не варіант, бо ззаду уже нова стрільба, до здохлих π... прибуло підкріплення, яке чи за наказом, чи з помсти може пройтись кількасот метрів уперед, і якщо у них є тепловізор, то ...

Ворожа мінометка перенесла обстріл вперед - нічні дрони з теплаками змалювали нашу відступаючу після штурму группу і мотлошать мінами лісопосадку десь за пару сот метрів від мене. Лиш випадкові прильоти поруч - та замість бомбардування чути безперервне гудіння ''нічних пташок'', розвідувальних, зі скидами і камікадзе... Останні з надсадним виттям, перевантажені, тягнуть тягнуть в останню путь здоровий шмат гексогену, чи пластиду, чи що на них вішають - і їхній політ уривається страшенних гуркотом і освітлює спалахом мертвий пейзаж.

Чи я добре маскуюся, чи дрони обрали собі ''жирнішу'' ціль - але всі вони пролітають мимо повзучої і завмираючої під якимись донецькими будяками фігурки ..

Від втрати крові страшенна слабкість - вся вода і енергетики лишилися валятися в рюкзаках коло ворожого бліндажа на місці висадки - обстріл був такий щільний, що ніхто не ризикнув лізти на відкрите поле за ними ... Проходжу зігнутий метрів десять і валюся як не від свисту падаючої міни, то просто від безсилля... Ніби це вершина Евересту, де не вистачає повітря. Так воно і є - тиску крові не вистачає, щоб живити мозок киснем... Ще й нога, перетягнута пов'язкою, волочиться як дровеняка... Радує, що хоч турнікет послаблено - крупні судини виявилися не зачеплені уламками , інакше б взагалі йти не міг...

Чого я Карпати згадую і в чому бачится різниця? А в Карпатах ти без сил валишся на сніг горілиць і над тобою прекрасне наше небо - а тут навпаки, мордякою в обгорілу землю... Кілька разів завалювався навзнак, але тут же схоплювався і втикав ніс до землі, і ще й кисті рук чи під шолом, чи під бронік . Чому? Тому що бронежилет, шолом, мокрі криваві штани не так ''світяться'' в тепловізорі пролітаючого дрона, як відкрите обличчя... А так хотілося лягти і безборонно дивитися в зоряне небо, і не повзти більше нікуди...